ЩОДЕННИК КИЇВ МУЗИК ФЕСТ-2009
Щоденник Фестивалю: день перший
Прес-конференція і перші фестивальні подіі
З нагоди відкриття ювілейного ХХ КиївМузикФесту в Концертній залі Національної Спілки композиторів України відбулась прес-конференція.
Прес-секретар Леся Олійник розпочала її з привітання Лесі Дичко з нагоди ювілею композиторки (ювілейні концерти відбудуться 24, 25 жовтня). 
Затим, присутні представники оргкомітету, Міністерства культури і туризму надали журналістам, які заповнили зал Національної спілки композиторів, інформацію про музичні програми Фестивалю.
Зокрема, Леся Дичко, Сергій Пілютиков, Іван Тараненко розповіли про свої фестивальні проекти. Тамара Невінчана підкреслила, що основна увага при формуванні концертної програми спрямовувалась на творчість українських композиторів і, насамперед, на її нові зразки. Тому на Фестивалі очікуються багато прем’єр.
Як анонс Круглого столу, який відбудеться 2 жовтня, прозвучали проблемні запитання: „бути чи не бути далі КиївМузикФесту”, „що чекає його в майбутньому”? Видались переконливими слова Тамари Невінчаної проти песимістичного погляду стосовно майбутнього Фесту: „Допоки буде існувати українська музика, існуватиме Фестиваль, на якому вона звучить”.
Другий рік поспіль прес-конференція виходить за рамки суто інформаційного формату і сама стає частиною фестивальних подій. 
Справжньою сенсацією стало, зокрема, повернення в Україну авторського рукопису Концерту №2 для фортепіано з оркестром Левка Ревуцького. Партитуру твору привіз із Данії російський піаніст Олександр Ваулін, який з 1989 р. живе і працює в Данії. Він зачитав лист Іллі Берга, який передав О.Вауліну рукопис. Наводимо текст цього листа, перекладеного з данської мови:
„Коли мій батько Ервін Берг отримав у 1935 році місце викладача вокалу в Київській консерваторії, він познайомився з українським композитором Левком Ревуцьким, який на той час теж викладав в консерваторії. Саме Ревуцький рекомендував моєму батькові російсько-німецьку піаністку Лотте Шлезінгер (теж викладача консерваторії) для занять зі мною. Незадовго до того, коли ми в 1937 р. залишили Київ, Ревуцький передав моєму батьку оригінальний рукопис партитури свого 2-го фортепіанного концерту для виконання на Заході. Оскільки моєму батькові не вдалося добитися виконання концерту в Данії, він передав партитуру мені. На жаль, і мені не вдалося добитися виконання концерту. Впродовж ряду років партитура знаходилася у мене. Тому я запропонував моєму другу піаністу Олександру Вауліну передати партитуру в Київ, де, на моє переконання, вона і повинна знаходитися.” 
На завершення свого виступу Олександр Ваулін виконав три п’єси для фортепіано Іллі Берга – композитора невідомого в Україні. Отже, уже під час прес-конференції відбулся перші фестивальні прем’єри.
Дослідник творчості Левка Ревуцького Валентина Кузик підтвердила, що це дійсно авторський рукопис концерту №2 і додала важливу інформацію щодо цього твору. Адже відомо, що у спадщині композитора є лише один фортепіанний концерт. 
Насправді, над концертом №1 Ревуцький працював ще до революції 1917 р. Але твір вважається остаточно втраченим.
Свій Другий концерт композитор розпочав у 1928 р., а завершив у 1934 р. Тоді твір виконували в Києві, Москві, Ленінграді піаніст А.Луфер (на той час ректор консерваторії), диригенти Г.Адлер, М.Канерштейн, Н.Рахлін. Власне, це була перша редакція твору, яка теж вважалася втраченою. Після війни Левко Миколайович відновив партитуру, реставруючи текст за фрагментами оркестрових голосів і чотириручним клавірним перекладенням, випадково знайденими в архіві Радіокомітету. На цю роботу пішло сім років (1957-1964). У новій редакції Концерт був присвячений вчителю Ревуцького – Миколі Лисенку.
І от у рік, коли композитору минуло 120 років з дня народження, перша редакція твору повернулася на батьківщину. 
Звичайно, подальше місце зберігання безцінного рукопису буде вирішуватися. Але поки що партитуру передано Національній спілці композиторів, першим головою якої був саме Левко Миколайович Ревуцький.
25 вересня, у малому залі Національної музичної академії відбудеться концерт-прелюдія Фестивалю У „Музичному діалозі: Україна-Росія” у виконанні Олександра Вауліна звучатиме фортепіанна музика В.Сильвестрова і С.Слонімського.
Прес-центр Фестивалю
Щоденник Фестивалю: день другий
Концерт-прелюдія „Музичний діалог: Україна-Росія”
Концерт в одній частині (адже це прелюдія!) відбувся в Малому залі Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського. Звучали фортепіанні твори Сергія Слонімського (Соната) і Валентина Сильвестрова („Кіч-музика”). Виконував піаніст Олександр Ваулін (Росія-Данія).
Чи був діалог? Сергій Слонімський (м.Санкт-Петербург), Валентин Сильвестров (м.Київ) – композитори одного покоління, однієї країни СРСР, але як і передбачено творчим особистостям – різні та окремі, тому й переконливі.
У першого – відчуття фортепіано переважно ударне, тембри аскетичні, логіка розвитку структурована. У Сильвестрова клавішний інструмент співучий, музика розгортається за законами дихання.
Діалог-контраст підкреслив виконавець. Піаніст Олександр Ваулін – людина у світі фортепіанної музики відома і знана. Має 10 сольників на фірмах ЕМІ і Classico, чималий послужний гастрольний список (понад 10 країн світу). Викладає в Королівській консевраторії в Копенгагені, ряді музичних і, як концертмейстер, оперних шкіл Данії, Італії, Люксембургу, Фінляндії, Чехії, ЮАР. З Данії привіз в Україну авторський рукопис партитури Фортепіанного концерту Левка Ревуцького (див. Щоденник Фестивалю: день перший)
Публіка, хоч і неповний зал, сприйняла тепло і щиро. Вразили четверо молодих слухачів, які попросили у піаніста автограф, дочекавшись на нього вже на вулиці. Виявилося, прибули спеціально на Фестиваль з Тернопіля (вперше вони були помічені на прес-конференції). Один з них – маляр-меломан, прихильник сучасної музики, особливо цікавиться українською. Повідомили, що жодного фестивального концерту не пропустять.
Бідкалися, що не мають буклетів, не бачать афіш, але качають інформацію із сайту, не можуть придбати диски з українською музикою, але пишуть її з інтернету (наше „вау!”, мабуть, співпаде з реакцією того, хто це прочитає). Обіцяли їм автографи усіх наших провідних і непровідних композиторів.
Прес-центр Фестивалю
Щоденник фестивалю: день третій
Камерний концерт "КИЇВСЬКОЇ КАМЕРАТИ"
Концертом “Київської камерати” – найвідданішого творчого партнера українських композиторів протягом усієї історії “Київ Музик Фесту”- розпочалася 26 вересня в Концертному залі НСКУ серія камерних імпрез фестивалю. 
Колектив, як і завжди, був бездоганний у своєму професіоналізмі, хоч і дуже не вистачає Валерія Матюхіна, якого спіткала хвороба (одужуйте, Валерію Олександровичу, ми з нетерпінням чекаємо на Вас!). Молодий диригент Олег Маринченко дебютував на “Фесті” і витримав цей непростий іспит.
Відзначимо також солістів - блискучих Богдану Стельмашенко, Дмитра Таванця.
Нинішня програма була побудована за принципом драматургічного крешендо – від невибагливих ліричних замальовок Є.Кравченка та М.Волонтира (композиторський дебют закарпатського композитора і хормейстера на “Київ Музик Фесті”) через емоційно насичені колізії Gaugrehweiler - Камерного концерту №8 для флейти, фортепіано та струнних В.Загорцева - до жорстко-трагічної виповіді Першої симфонії Олександра Нежигая.
Якщо ім”я Володимира Загорцева добре знайоме в колі української слухацької аудиторії, а також за межами України (неодноразові виконання, наприклад, у США), то творчість дніпропетровського композитора Олександра Нежигая ще тільки завойовує всеукраїнський простір і, судячи з зацікавленої реакції публіки, робить це досить успішно.
Цікаві обставини створення Першої симфонії. “Я писав її у Ворзелі в після чорнобильське літо 1987. В серпневі гарячі дні Будинок творчості композиторів був незвично безлюдним – ці місця покинули люди, кудись зникли навіть птахи. А я не відходив від роялю і робочого столу, не їв, не спав, мене переповнювала і мучила ця музика, і поки вона не вилилася повністю, не було і не могло бути спокою”, - розповідає автор.
Дійсно, в цьому творі багато щирості і болі - болі, яка торкнулася кожного з нас, і невідомо, коли нас покине.
Тамара Невінчана
Музичні фрески. Концерт-відкриття Фестивалю
Вечірній концерт Дня - Відкриття Фестивалю відбувся у заповненому залі Національної філармонії України. 
За традицією перших Фестів, прозвучав музичний епіграф – фанфарне соло з П”ятої симфонії Бориса Лятошинського. На сцену вийшли представники Спілки та Міністерства культури – начальник Управління мистецтв і освіти Олесь Журавчак, який зачитав привітання міністра. 
На жаль, сам міністр В.В.Вовкун не знайшов часу відкрити найкрупніший в Україні Міжнародний, до того ж ювілейний, фестиваль, а обмежився офіційним листом і корзиною квітів.
Від Національної Спілки композиторів і Оргкомітету Фестивалю, як завжди, з теплим словами звернулась до слухачів Леся Дичко і з побажанням успішної подальшої долі Фесту – Євген Станкович.
Симфонічне відкриття ХХ КиївМузикФесту організатори довірили провідним музичним колективам України, які завжди супроводжують фестивальні події – Національний заслужений академічний смфонічний оркестр України (художній керівник і головний диригент Володимир Сіренко) і Національна заслужена академічна капела України „Думка” (художній керівник і головний диригент Євген Савчук).
Виконавці представили симфонічно-хорову й інструментальну музику сучасних композиторів України і США. Українську музику презентували твори Геннадія Ляшенка, Лесі Дичко, Євгена Станковича, американську – Девід Вінклер.
На свою світову прем’єру американський композитор прибув з виконавцями – колишніми нашими співвітчизниками Володимиром Винницьким (фортепіано) і Наталією Хома (віолончель).
Нерівні вагові категорії далися взнаки, насамперед, за нерівною кількістю представлених авторів. А впродовж самого концерту слухачі мали можливість робити власні висновки.
„Музичні фрески” (програмна назва концерту) відкрила Симфонія №6 для хору та симфонічного оркестру Геннадія Ляшенка. Твір прозвучав вражаючою фрескою Духовності й глибини людської душі.
Полярність відчувань як єдине ціле світу Людини – „Плач”” і „Весільні пісні” – так можна сприймати надзвичайно яскравий образний контраст Диптиху на теми опери „Золотослов” Лесі Дичко. Відома, як майстер, насамперед, хорової музики, Леся Дичко виявила, можливо, ще нерозкритий на повну силу, свій дар мислити категоріями симфонічного оркестру.
Враження від почутої Симфонії №6 Євгена Станковича (друга редакція) ще раз переконує у тому, що український композитор є одним з найкрупніших сучасних митців світу. Драматична „гіпербола” (вислів Олени Зінькевич) і філософська сутність його музики викликає захоплене враження у слухачів різних поколінь і різних мистецьких уподобань: про це свідчили тривалі гучні аплодисменти й вітання слухачів, які всі піднялися зі своїх місць.
Подвійний концерт для віолончелі й фортепіано з симфонічним оркестром американця Девіда Вінклера був доручений виконавцям найвищого професійного класу
. Між тим, знана усіма майстерність Володимира Винницького і Наталі Хоми подекуди тонула в загальних звуках унісонів, майже безконтрасної динаміки і невиразних оркестрових тембрів, суцільного потоку пасажів, акордів. Драматургічна невизначеність твору, нон-стопний звуковий рух не давав можливість, бодай, ухопити тематичні зерна солюючих інструментів.
Ввічливі київські слухачі аплодисментами підтримали, здається, самих виконавців – солістів і Національний симфонічний. Цікаво, як сприймуть цей твір львівські слухачі? Адже одразу після концерту американські учасники КиївМузикФесту вирушили до Львову.
Прес-центр Фестивалю
Враження і думки від ЗАНОЗИ
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com
Щоденник фестивалю: день четвертий
У кожного концерта – свої слухачі
В ці дні ми особливо часто згадуємо Івана Карабиця – натхненника, першого і незмінного керівника “Київ Музик Фесту” протягом 12 років. І вчора, 27-го, під час чотирьох, заявлених у програмах недільних концертів, я знову думками поверталась до тих часів, коли в дирекції фестивалю точилися дискусії стосовно стильового напрямку окремих концертів або конкретних творів, і згадувала фразу, яку Іван Федорович неодноразово повторював: “Не хвилюйтесь, кожний концерт фестивалю знайде свого слухача.”
Він концептуально дотримувався позицій стильового плюралізму в підході до фестивальних програм і взагалі толерантно ставився до творчих пошуків колег. І тому фестивальна палітра могла об”єднати , скажімо, концерти західної авангардної класики і програму традиційного джазу, найновіші пошуки вітчизняного симфонізму і скромні творчі потуги української діаспори Канади чи Австралії, звукові барви народного оркестру і революційні пошуки сучасного музичного звуковидобування. Подібні контрасти зберігає і нинішній фестиваль, і на кожний творчий продукт знаходиться свій споживач.
Неділя розпочалася ранішнім концертом “Ретро” ( Концертний зал НСКУ) , в якому організатори мали намір уособити особливий образний світ, що пов”язаний з ностальгічною красою почуттів, благородством вчинків, вишуканістю емоцій.
Віддали данину пам”яті композиторів Андрія Лазаренка (до 100-річчя від дня народження) та Євгена Льонка (до 60-річчя). З цікавістю, а хто із здивуванням, зустріли незвичний погляд молодого композитора Олега Безбородька на пісенну класику Ігоря Шамо (ворожіння на тему “Як тебе не любити Києве мій”).
Вкотре відзначили тонке відчуття української поезії у Богдани Фільц, романтизоване сприйняття світу у Віталія Кирейка.
А найбільший успіх випав на долю Михайла Степаненка з його ретро-романсами “Пісні срібного віку” на вірші Анни Ахматової, виконаному з великим художнім смаком Людмилою Войнаровською. Власне, саме цей твір і дав провідну ідею всьому концерту. Не можна не сказати про того самого свого слухача – була максимальна увага і гарячий прийом, а у декого на очах блищали сльози.
А в 16.00 в тому ж залі – карколомний віраж у нову реальність. Молодіжний ансамбль “Quarta +” представив захоплююче сміливу програму “Донецьк. Спеціальна пропозиція”.
Суцільний пошук, в чомусь виклик, неймовірний вибуховий темперамент, ствердження свого розуміння життєвих цінностей, свого існування у часовому просторі, свого сприйняття мистецьких основ. Звучала музика здебільшого молодих (Ганна Хазова, Олена Лис) і дуже молодих композиторів (Кіра Майденберг, Кирило Фандєєв, Іван Андріанов), серед яких Олександр Козаренко (виконувалося його ефектне Танго в дусі П”яццолли) – метр, а Євген Петриченко – творчий харизматичний лідер і в композиції, і в художньому керівництві, і у менежменті.
Його “Concerto piccolo” для фортепіано і камерного ансамблю сприймається як інтригуюча музична новелла, “читаючи” яку з нетерпінням чекаєш, а що ж буде далі. 
Про колаж-кантату Івана Андріанова “До метаісторії нашого часу” з використанням вокалу і фонограми виступу Хрущова треба говорити окремо (там ще є над чим подумати молодому автору), але обдарування композитора безсумнівне і можна зпрогнозувати, що попереду у нього цікавий творчий шлях. Тільки не зупиняйтеся, молоді наші колеги, і завжди робіть правильний вибір.
Наступний контраст цього дня – два концерти хорової музики: твори духовної тематики у Михайлівському соборі і музика світська в філармонічних “Хорових імпрезах”.
Душа цієї частини фестивалю – Леся Дичко, що здійснила величезну роботу і зосередила всі свої зусилля на тому, щоб представити слухачеві хорові пошуки композиторів з усієї України.
Про це ще неодноразово напишуть музикознавці і оглядачі, а нам хочеться виділити хоровий колектив, який нещодавно влився у ряди виконавців “Київ Музик Фесту”, але без нього вже неможливо уявити концерти фестивалю – це високі професіонали, ентузіасти хорової справи Хор Військово-музичного центру сухопутних військ Збройних сил України під орудою неповторної Марини Гончаренко. Хоча виконувані ними твори не всі були вдалими (це вже проблема авторів), однак виступ колективу був бездоганним.
Т.Н.
Хорові імпрези КиївМузикФесту
Хорова сторінка Фестивалю розпочалася о 13 год у Михайлівському Золотоверхому соборі. Хор Військово-музичного центру сухопутних військ Збройних сил України (м.Чернігів) присвятив свій виступ українській духовній музиці ХХІ ст.
Це єдиний військовий хор в України. який виконує духовну і класичну музику. Влітку на конкурсі в Польщі Хор був нагороджений ІІ премією і став лауреатом Міжнародного хорового фестивалю.
У його виконанні прозвучали духовні хорові твори та обробки народних пісень дванадцяти композиторів з різних регіонів України. Дев’ять із обраних композицій – світові прем’єри.
Головний диригент Хору – талановитий музикант Марина Гончаренко. Прекрасні, чисті голоси, хороша дикція і натхненне виконання створили високодуховнеий настрій у слухачів. Концерт вела відома композиторка, лідер та організатор сучасного процесу українського хорового Мистецтва Леся Дичко.
А увечері в Колонному залі ім. Миколи Лисенка Національної філармонії України той самий Хор, а також Муніципальний камерний хор „Хрещатик” представили вечір прем’єр „Хорові імпрези”.
Звучали твори композиторів України, Росії, Польщі – обробки народних пісень, духовні твори на канонічні тексти, Кантата „Голодомор” Р.Демчишина, фрагмент Реквієму пам’яті Василя Стуса (на вірші В.Стуса) Б.Синчалова.
Особливий успіх мала молитва „Отче Наш” Альфреда Шнітке на канонічний текст. І хоча хор співав „a capella”, здавалося, що у філармонійному залі звучать дзвони.
Приємно, що на концерті були присутні вихованці Військового училища ім. Богуна. У той же день після концерту Хор сухопутних військ повернувся у свій рідний Чернігів.
Раїса Вахромеєва
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com
Щоденник Фестивалю: день п”ятий
СТАРОВИННИЙ КЛАВЕСИН І МУЗИЧНИЙ АВАНГАРД
Поєднати старовинних композиторів 16-го сторіччя і авангард 20-21-их – ідея смілива, непересічна і в чомусь унікальна. Належить вона композитору Сергію Пілютикову, який, водночас, виступив у ролі автора одного з творів.
Концерт відбувся у фойє Малого залу Національної музичної академії. Погодьтесь, місце – ексклюзивне, як і сам задум і розрахований, насамперед, на музикантів-фахівців. А виявилося їх зовсім немало. Принаймні, багатьом довелося слухати стоячи.
Одразу дякуємо за можливість почути маловідомих італійців Джованні де Мак, Джованні Марія Трабачі, більш знаного англійця Джона Булла, видатного угорця Дьордя Лігеті і улюблених в Україні Сергія Пілютикова, Олександра Щетинського та Золтана Алмаші. 
Згідно почутого, саме наші українські автори виявилися найбільш цікавими, доводячи, що старовинний клавесин – інструмент теж сучасний, хоча, як показав концерт, непростий для творчості: надто він оголений по звучанню і складний для втілення композиторських зазіхань. І, що переконало, вельми залежний від того, кому доручене право донести композиторські амбіції.
Ось тут і відчувався певний дисбаланс: частина слухачів воліла почути виконання яскраве і набагато виразніше.
Софія Ганділян витримала, начеб-то, всі букви клавесинних законів: італійці звучали на інструменті (копії французького клавесину 18-го ст. моделі „Bizzi”), налаштованому на старовинний стрій „mean tone”. Далі треба було змінити його темперацію: дарма, що слухачам довелося чекати перенастройку для наступної прогами хвилин 20.
Чи виправдалося чекання слухачів? Чи не здалося слухачам, що Лігеті потребував іншої ритмічної моторності, і тембри та артикуляція в усіх наступних творах теж мали б бути більш визначеними і переконливими? Чи не було збою в амплітудах звучань клавесину і флейти? Спеціальну подяку скажемо Дмитру Медолізу (флейта): саме він вияскравив Інтроспекцію Олександра Щетинського.
Під час обміну враженнями із слухачами (більшість з них представляли кафедру старовинної музики НМАУ) не приховували розчарування саме від виконання творів. Кажуть, розраховували на більше. Адже, за їх словами, в Московській консерваторії (а саме в її аспірантурі навчається Софія Ганділян) є такі блискучі представники кафедри старовинної музики, як Ольга Мартинова, Татьяна Зейнашвілі, інші.
Але, можливо нашим, дійсно чудово навченим клавесиністам, теж варто братися за сучасну музику і намагатися розширювати свій репертуар, переконуючи слухачів, що клавесин може залишатися інструментом не лише старовинним, а й авангардним! Власне, саме про це, можливо, мріяв Сергій Пілютиков, замислюючи свій творчий задум.
Прес-центр
“КИЇВСЬКА КАМЕРАТА” ПОКИ ЩО БЕЗ ВАЛЕРІЯ МАТЮХІНА
Увечері в понеділок переді мною постала дилема: піти на ювілейний авторський вечір шанованого мною поета Дмитра Павличка чи на концерт “КиївМузикФеста”? Рішення на користь фестивального концерту Національного ансамбля солістів України “Київська камерата” у Будинку композиторів України визначила тривожна новина, про яку повідомив мене композитор Володимир Рунчак, – тяжка хірургічна операція в її засновника і постійного художнього керівника Валерія Матюхіна.
Дорогою молився за його здоров’я і тепло згадував як піаніста, першого й, гадаю, досі найкращого інтерпретатора фортепіанних творів Валентина Сильвестрова; як організатора й незмінного керівника Анасамбля камерної музики тоді ще Спілки композиторів УРСР, що згодом перереріс у згадану камерну формацію “Київська камерата”; зрештою як доброго диригента, стрімке зростання якого відбувалося буквально на очах.
Згадував і хвилювався – як звучатиме “Камерата” під батутою не Валерія Матюхіна, а Олега Маринченка (до речі, сина відомого київського флейтиста, учасника відомого у 1980–90-х рр. спілчанських Квартета дерев’яних духових інструментів і названого матюхінського Ансамбля камерної музики)?
Хвилювання виявилися марними. Маючи висококласних музикантів-профі, “Київська камерата” звучала в заповненій залі добре, хоча, може, й не завжди так натхненно, як із Матюхіним. Цього вечора “Київська камерата” успішно виконувала різностильову сучасну українську музику. При тому з-поміж зіграних п’яти творів виконання чотирьох були прем’єрами.
У виконанні “Камерати” добре прозвучав цікавий неокласицистичний (або – якщо комусь більше подобається – необароковий) Концерт у стилі бароко для кларнета і струнних луганчанина Сергія Турнєєва з дуже якісним солістом – кларнетистом Віталієм Альфавицьким. Після виконання твору я пожалкував, що не зміг почути музику цього композитора до спектаклю “Тарас Бульба” (вистава Луганського музично-драматичного театру, на жаль, збіглася в часі з концертом-відкриттям фестивалю). Адже тодішні козацькі подвиги відбувалися теж у добу Бароко.
Гарну неокласицистичну пару Концертові Сергія Турнєєва склала вже виконувана раніше Партита для струнних відомої київської композиторки Жанни Колодуб. І тут “Київська камерата” виявилася на висоті. Студентам-композиторам можна повчитися в Жанни Колодуб роботі з тематизмом, почуттю форми, майстерності стилізації та оркестровки тощо.
Схвилювало виконання глибоко філософських і водночас емоційних “Ранкових молитв” для віолончелі та струнних харків’янина Володимира Птушкіна (пригадую, що він був завідувачем музичної частини Харківського російського драматичного театру ім. О. С. Пушкіна, де головним режисером був теж Олександр Сергійович, але вже не Пушкін чи Птушкін, а Барсегян!). Щоправда, заявлений у назві стан молитовності був, як на мене, трохи занадто емоційним. Утім, кожен молиться по-своєму. Аби Бог почув і зглянувся над молитвами. Не можу тут не зауважити й неабияку майстерність композитора, який зміг поєднати солюючу віолончель зі струнними в такий спосіб, що вона ясно прослуховувалась. Не менш важливе значення в цьому мала й відмінна гра соліста – вже добре знаного київського віолончеліста Івана Кучера.
Якось уже так сталося, що над сучасними творами для баяна й “Київської камерати”, може, з легкої руки композитора Володимира Зубицького незримо ширяє тінь П’яццолли. Не стало винятком і яскраве Концертино для баяна і струнних “Ритміко” іншого харків’янина – Ігоря Гайденка. “П’яццолізми” підкреслювали й “Камерата”, й соліст – добрий баяніст Олександр Міщенко з Донецька. Пригадалися перші слова Біблії в “інтерпретації” Генріха Нейгауза: “Спочатку був ритм”.
Син відомого харківського композитор-неофольклориста Анатолія Гайденка, чиї твори теж входять до програми фестиваля, виявив не тільки професійну майстерність, а й справжнє натхненя та композиторську індивідуальність, що свідчить про яскраву творчу особистість. Тож можна з упевненістю стверджувати, що до українських композиторських династій Буєвських, Ляшенко–Денисенко, Філіпенків, Шамо та ін., гадаю, повноцінно додалася ще одна – Гайденків.
Так само, як риба у воді, “Камерата” почувалась і при виконанні постмодерністського ексцентричного (може, трохи менш епатажного, ніж завжди) музичного “освідчення в ненависті” відомого київського витівника й великого фантазера Сергія Зажитька, який став хедлайнером концерту. Про це свідчить навіть назва твору – Речитатив і Арія тіні батька Миколи Нечипорука з опери “Легенди Нанало-ямайського округу” для баритона, тромбона, ударних та струнних. Те саме можна сказати і про театралізовану (з плювком і кашлем) вокальну партію, яку дуже влучно виконав бас-баритон Іван Білорусов, і про пародію традиційних оперних жанрів тощо. Я щиро “приколовся”. І не тільки я.
Отже, хоча “Камерата” звучала добре, все ж було відчутно, що їй бракує Валерія Матюхіна. Тож якнайскоршого повного одужання, а далі козацького здоров’я зичить Тобі, Валерію, і висловлює почуття високої поваги, глибокої симпатії і т. д. і т. п.
завжди Твій і Ваш, дорогенькі читачі,
Анатолій Калениченко
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com
Щоденник Фестивалю: день шостий
Чи є гармонія?
Розмови під час і після концерту “В гармонії” (29 вересня, 16.00)
- Так вони “двоє, паралельно чи окремо”?
- Як на мене, заявленої гармонії не відчувається.
- Ця “Післямова” - якась схоластична нудота. Може підемо?
- Та ні, давай вже дослухаємо, чим кінчиться гра.
- Дивись, тут написано, що Пілютиков вчився у Щетинського.
- Так, але між ними різниця усього 5 років.
- Цікаво, чи радіє вчитель, коли учень його переростає?
- Як ти думаєш, чому вони поміняли відділення місцями? Так, як у буклеті (спочатку Щетинський, потім Пілютиков) було б набагато логічніше.
- Ти маєш на увазі - від творів блідих і засушених – до темпераментних та яскравих?
- Саме. Знаєш, з цього Пілютикова починає вимальовуватися цікава особистість. Ця музика жива.
- А чого эта “Тихая” такая громкая?
А яка ВАША думка? – питає наш Прес-центр.
Концерт „In memoria”
29 вересня у межах ХХ Міжнародного фестивалю „Київ Музик Фест’2009” у Національній філармонії України відбувся концерт „In memoria”.
Перед початком концерту російський піаніст, що проживає в Данії, Олександр Ваулін урочисто вручив співголові Національної Спілки композиторів України Мирославу Скорику рукопис партитури Фортепіанного концерту Л.Ревуцького, що вважався втраченим, а насправді багато років зберігався в родині музикантів Бергів.
У першому відділенні концерту до 120-річчя з дня народження Левка Ревуцького прозвучала його маловідома одночастинна Симфонія №1, а також Концерт №2 для фортепіано та симфонічного оркестру Івана Карабиця. Досконало справився з чималими складностями цього твору студент третього курсу Харківського університету мистецтв ім. Котляревського Олег Копелюк.
Підтримувала свого учня присутня у залі його викладач, ректор Університету професор Т.Б.Вєркіна.
Друге відділення складалося з творів Віталія Губаренка, з дня народження якого минуло 75 років. З Концертом для флейти та струнних вдало дебютувала юна виконавиця Мирослава Сіренко.
Камерна симфонія №2 для скрипки з оркестром була написана за ініціативою відомого українського скрипаля та диригента Богодара Которовича, якому і була присвячена. Знаменно, що на цьому концерті твір прозвучав у виконанні дочки скрипаля, талановитої виконавиці Мирослави Которович, ім’я якої на сьогодні відоме не лише в країні, але й за її межами.
Кульмінацією концерту стало виконання Симфонічної сюїти з балету „Камінний господар”. Прем’єра цього твору відбулася 40 років тому на сцені Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка, ставився цей твір і в інших театрах. На жаль у наші дні цей твір не має сценічного втілення, хоча у шес-ти частинах сюїти прозвучала яскрава, емоційно-драматична, темпераментна музика, у якій талановито був втілений іспанський колорит.
Віра Даньшина
Віра Кульова. ПОВЕРНЕННЯ МУЗИЧНОГО РАРИТЕТУ
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com
Щоденник Фестивалю: день сьомий
У калейдоскопі фестивального дня
Концертні програми 30 вересня – ще один спектральний зріз фестивалю, наочна демонстрація його контрасної драматургії, толерантності до різноманітних, інколи полярних, творчих виявів.
Всі, хто вірить, що музика здатна лікувати душу, прийшли на концерт "Посвята" з творів Валентина Сільвестрова (14.00, Концертний зал НСКУ) у виконанні Автора та Богдани Півненко.
В осяяному м”яким осіннім сонцем залі панувала особлива аура добра і світлого високого піднесення – без галасу і патетики, на найтоншому піанісімо композитор вів за собою слухача у світ духовної досконалості і краси. В залі панувала ідеальна тиша, здається, навіть авто за вікном проїзджали по Пушкінській “навшпиньки”. Серед публіки були служителі церкви, один з них сидів поряд, і треба було бачити, як він, примруживши очі, поринав у музичні глибини. 
Було виконано ряд “Посвят” – від Й.С.Баха до Гідона Кремера і Валерія Матюхіна. Треба думати, ці імена – серед знакових і особливо дорогих для композитора. Композитор сам вів програму, відмовившись від традиційних об”явок. Останнім часом він вільно, без проблем спілкується з публікою, з шанувальниками своєї творчості і, можливо, бачить у цьому певний сенс. Цим концертом композитор відзначив своє 72-річчя, з чим його і вітаємо!
А всіх, хто вважає, що музика повинна бути національно визначеною і до того ж втіленою у народних тембрах, чекала Національна філармонія, де о 16.00 у Колонному залі імені М.В.Лисенка яскраво виступив Національний оркестр народних інструментів з програмою “Українське різнобарв”я”.
Це не була шароварщина з певним стильовим набором (як часто буває у народних оркестрах), навпаки – оркестр на чолі з його незмінним керівником Віктором Гуцалом продемонстрував розуміння сучасного композиторського мислення, володіння складними партитурами нових, образно багатих творів Юрія Алжнєва, Анатолія Гайденка, Олександра Костіна, Якова Лапинського, Юрія Шевченка.
Теплі слова хочеться окремо адресувати Миколі Стецюну (“Романс”, “Болеро”) з його надзвичайно привабливим даром гнучкого, невимушеного і дуже красивого мелодизму ( соліст на свирілі – прекрасний віртуозний музикант Георгій Агратіна).
Дисонансом у якісній, стильово витриманій програмі були тільки твори Олексія Чухрая. Дорогі організатори “Київ Музик Фесту”! Це зовсім інший формат, як і пишна солістка з певною попсовою манерою співу і поводження на сцені, – хай таке залишиться для гала-концертів в “Україні”, де проводяться самодіяльні звіти!
Однак ця маленька ложечка дьогтю все ж таки не спотворила великої бочки меду, і присмак після концерту залишився вельми приємний.
Жаль, не вдалося відвідати у цей день камерний концерт “У пошуках безмовностей”, що у той самий час, о 16.00, проводився у Малому залі Національної музичної академії. Мабуть, і там було багато цікавого, судячи з представлених у програмі авторів – Ганни Гаврилець, Ірини Алексійчук, Юрія Іщенка, Альфреда Шнітке...
До речі, в цей день було приділено особливу увагу жінкам-композиторам. Феменізація композиторської професії набирає обертів з кожним роком, що і продемонструвала вечірня симфонічна програма у Національній філармонії, да прозвучали твори композиторок з різних регіонів України: Світлани Острової (Київ), Тамари Оскоменко-Парулави (Полтава), Наталії Боєвої (Запоріжжя, її твір на вірші Івана Малковича “ Із янголом на плечі” дав назву усьому концерту) та Мерзіє Халітової (Крим).
Кожний з цих творів мав свою цікаву родзинку: у С.Острової – поетичний звукопис “Купальських сцен”, у Т.Оскоменко-Парулави – гротескний інструментальний театр “Гоголіади-ХХІ”, у Н.Боєвої – жіночність і прагнення до янгольської чистоти (як нам всім не вистачає янгола на плечі!).
Особливе враження справив на слухача Концерт для труби М.Халітової – партитура, створена впевненою, наче чоловічою, рукою з майстерним перетворенням кримсько-татарських фольклорних джерел. Саме свіжість втілення народної інтонації, її примхливих східних визерунків, оркестрове багатство відтінків – безперечно, найсильніша сторона цього твору.
Апофеоз концерту – блискучі “Гуцульські картинки” Левка Колодуба – твір, по суті, вже з класичним статусом, неодноразово проаналізований багатьма музикознавцями. В оточенні здібних жінок-композиторів Л.Колодуб сприймався як метр, у якого можна і слід вчитися.
Ми досить давно не чули у філармонії Симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України і мусимо його привітати з вдалою, переконливо вибудованою і вправно виконаною програмою, яку впевнено і темпераментно провів Володимир Шейко.
“Київ Музик Фест” у розпалі, побажаємо ж удачі всім наступним концертам фестивалю!
Варвара Перегуда
«ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ»
30.09.09. 19.00
Національна філармонія України Колонний зал імені М.В.Лисенка
Найголовніше, концерт дійсно залишив прекрасні враження та задоволення від сучасної музики. Всі ми багато знаємо про постмодернізм та його можливості, естетику, виразні засоби, але нам так приємно черговий раз долучитися до неокласичних, неоромантичних, неофольклористичних творів наших сучасників. Мабуть це не випадковість, а наше музичне виховання.
Симфонічна імпреза-концерт з романтичною назвою «ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ» відкрився світовою прем’єрою «Купальських сцен» Світлани Острової (Україна) і нагадав найкращі сторінки музики кінця ХІХ століття, казкові картинки з опер російських та українських композиторів.
Із всіх творів концерту «Симфонія – дійство для скрипки, валторни, тромбону, туби та симфонічного оркестру Гоголіада – ХХІ» Тамари Оскоменко-Парулави (Україна) більш за все постмодерновий приклад сучасної музики із притаманними пародіями, алюзіями. Але авторка дуже помірно, по-жіночі використала здобутки постмодернізму.
В найкращих традиціях української пісні-романсу прозвучала старосвітська балада на вірші І.Малковича Наталії Боєвої. Сопрано Людмили Войнаровської з симфонічним оркестром та «Із янголом на плечі» стали своєрідною кульмінацією першого відділу концерту.
Другий відділ відправив слухачів спочатку до підніжжя Демерджі (Мерзіє Халітова (Україна) «У підніжжя Демерджі. Концерт для труби та симфонічного оркестру»), а потім до підніжжя Закарпаття (Левко Колодуб (Україна) «Гуцульські картинки»).
Мерзіє Халітова майстерно провела діалог між Сходом та Заходом шляхом поєднання східного музичного матеріалу та західного типу розвитку, створивши образ національного героя-романтика з відчуттям любові до своєї рідної Неньки.
Прекрасні гуцульські картинки Левка Колодуба надихнули на спогади про Гори з Трембітами, Співаночки з Коломийками.
Заслужений академічний симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України під керівництвом головного диригента Володимира Шейко та соліст Сейдамет Чалбаров (труба) витримали всі складні музичні мандри.
Щира вдячність усім організаторам, композиторам і виконавцям за всі концерти від зацікавленої слухачки зі стажем 20 років відвідування КИЇВ–МЬЮЗІК-ФЕСТУ
Афоніної Олени.
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com
Щоденник Фестивалю: день восьмий
МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗИКИ
"МІСТЕРІЯ ЗВУКІВ"
Вечірній концерт «КиївМузикФесту» відбувся у Колонному залі ім. М. Лисенка Національної філармонії України. То був спеціальний концертний проект «Містерія звуків», підготований композитором і членом оргкомітету Фесту І. Тараненком.
У програмі був задіяний симфонічний оркестр Національної філармонії України, виконавці-солісти, провів його швейцарський диригент Ніколя Фарін. Всі виконані твори були прем’єрами (а твори українських авторів – світовими прем’єрами).
Розпочав концерт твір «Кристал» української композиторки Людмили Юріної. Музика вразила багатомірністю звукових шарів, які повільною хвилею накочувались один на одний, створювали потужні монолітні потоки, або ж «розпорошувалися» у просторі. Дійсно, у слухачів майже зорово вималювався образ магічного чудодійного кристалу, у гранях якого заіскритися чарівні, сповнені світла і добра сили Всесвіту, скеровані до людства.
Нове неочікуване спрямування музичної думки показав Концерт № 2 молодого українського композитора Олександра Шимка, виконаний піаністом Русланом Рамазановим. Це сильна, героїчно-вольова лавина звуків, яка показала як нові можливості розвитку музики стилю мінімалізму (до якої завжди був схильний автор), так і прорив до інших стильових прийомів, що були потрібні автору для відтворення його оптимістичного художнього задуму. Думається, такі художньо-стильові «віражі» дуже потрібні молодому митцю, який відкриває для себе нові художні обрії, сміливо шукає шляхи самовираження. 
Твір американського композитора Дж. Гейбла «The Touch of Moonlight passing» виявив прагнення композитора відобразити сферу тонких ліричних почуттів, романтичну картину місячної ночі, відблиск місячного сяйва. Загалом, це йому вдалося. Однак, наша слухова пам'ять постійно навертала звукові алюзії з уславленою музикою «Шехеразади» М. Римського-Корсакова (особливо у ті моменти, коли звучить скрипкове соло).
Твір швейцарського композитора Люка Дарбелле «Oyama» також має програмний задум змалювання величної панорами святині Японії – гори Фудзіями. Музика, пронизана орієнтальним забарвленням, ніби вимальовує звукову картину святої гори, водночас пробуджує думку про містичне значення цього символа-гори для формування філософії тай взагалі ментальності народу.
Тема, обрана швейцарським автором, без сумніву, неймовірно глибинна, а результатом став ескіз «звукового живопису», який, як і кожний шкіц, дає тільки заявку, не розкриваючи всієї глибини.
Завершував концерт масштабний твір «Зрак» Івана Тараненка, де солістами були напрана співачка Ганна Коропниченко, альтистка Інні Бутрій та скрипаль Вадим Борисов. Відомо, що композитор тяжіє до розкриття вагомих філософських тем, підняття проблем загальнолюдської вартості, розгортання у музичному полотні значущої філософської думки.
От і зараз обрана назва – величний протословянськй символ, який містить у собі множинність поняттів, від «зіниці ока» до «образу Всесвіту». Автор проводить цю думку через різні шари людської свідомості – від глибинної архаїки, що дуже вдало втілено через уведення автентичного народного співу з інклюзіями фольклорного тематизму, і до конфліктуючої й складної сучасності (тут автор широко використав можливості сучасного оркестрового письма). У музиці твору сильно виявлено національне мислення митця, стверджується його творче кредо як українського композитора.
Загалом Національна спілка композиторів України симфонічним концертом «КиївМузикФесту» 1 жовтня достойно відзначила цей день, визнаний ще з початку ХХ століття як Міжнародний день музики.
Валентина Кузик
Щоденник Фестивалю: день дев”ятий
ДВАДЦЯТЬ РОКІВ «КИЇВ МУЗИК ФЕСТУ»
«КУЛЬТУРНИЙ СОЦІУМ
ТА ПРОБЛЕМИ ФЕСТИВАЛЬНОГО РУХУ»
Круглий стіл
Справді гостра розмова відбулася на запланованому Оргкомітетом Фесту Круглому столі, який тривав понад чотири безперервні години.
Він зібрав композиторів, музикознавців, журналістів, студентів Національної музичної Академії (а саме з Академією і її Центром україністики організовано цей захід), учасників з Одеси, Дніпропетровська.
На обговоренні були присутні ті, хто починав ще перші Фести: Тамара Невінчана – один з його незмінних організаторів, Мирослав Скорик, який нині є співголовою оргкомітету, Галина Степанченко (під її орудою багато років працював пресцентр Фесту), Ольга Голинська, котра теж уже увійшла в історію Фесту. Згадали з великою подякою і найтеплішими словами Івана Карабиця, який віддав КиївФесту 12 років свого життя і його вірного соратника Володимира Симоненка.
Досвід фестивального руху в Україні, який започаткував саме КиївМузикФест, стосується всього сучасного культурного соціуму України. Це, насамперед, процес композиторської творчості, побутування музики, виконавська практика, виховання слухацької аудиторії, проблеми, пов’язані з музичною критикою, фінансуванням, організацією і рекламою, тощо.
Наприклад, композитор Сергій Пілютиков висловив певний сумнів стосовно щирості й духовної зрілості молодих композиторів, які звертаються до молитовних й канонічних текстів. Чи не є це, насправді, даниною коньюнктурі, моді? Взагалі питання так званої модної музики теж виявляється серйозним іспитом для композитора. І тут не можна не погодитися з думкою, до якої дійшли спільно: знайти себе, промовляти своє, власним композиторським голосом.
Чи не розгубили набутий досвід Фестивалю, чи продовжуються його кращі традиції, чи не має загрози творчого згасання? Такі тривожні питання виникли під час обговорення. Більшість говорили про те, що надзвичайно зросла якість музичного виконавства Фестивалю. Якщо в перші роки його проведення до української музики ставилися часом як до такої, що можна зіграти „з листа”, то нині всі концерти позначені професійною досконалістю.
На жаль, не знайшли часу (чи бажання) бути присутніми представники Міністерства культури і туризму та підлеглої йому Державної дирекції „Арт-Україна”, яка є провайдером виділених на Фестиваль коштів.
Стосовно цього виникла дійсно „гаряча лінія”. Адже єдиний екземпляр афіші з’явився лише у день відкриття Фесту. А весь тираж стосом лежить нині в Спілці композиторів: розклеїти, розвішати афіші вже запізно. Підготовлений з фотографіями макет буклету видався дирекції дорогим, тому вирішили обійтись щонайпростеньким. Та й такий буклет вийшов лише на другий день Фесту. 
Під час Круглого столу виникло запитання: а чи не варто повернутися до практики, коли організаційні і фінансові проблеми вирішував Центрмузінформ? Адже в усіх цивілізованих країнах саме цій потужній і впливовій у сфері музики структурі доручається організовувати фестивалі! А хто, як не Центрмузінформ знає і уміє робити фестивалі!
Мова йшла й про стан музичної критики та журналістики: саме такі фестивалі мають бути творчою лабораторією для майбутніх композиторів, виконавців і музикознавців.
Дійшли висновку, що наступний КиївМузикФест треба починати готувати уже з наступного дня, встановюючи тісні контакти з Національною академією, Академією мистецтв України, яка долучилася цього року до Фестивалю, з регіональними організаціями, які б створювали власні авторські проекти, на зразок того, чим порадував „спеціальною пропозицією” музичний Донецьк.
Виявилося, що „Круглий стіл” лише підняв гострі питання і болючі проблеми, які потребують спільних зусиль.
Прес-центр фестивалю
Дебют на “Київ Музик Фесті”
02.10.09. 16.00. Мала зала НМАУ
Недаром говорят, что при прослушивании классической музыки хорошо думается. На сегодняшнем концерте под музыку Я.Л. Дюссека мне пришла замечательная мысль об интересных программах ХХ фестиваля – они «повзрослели». Фесту исполнилось 20 лет – чудесный возраст, когда уже есть опыт, но вся жизнь впереди!
Прекрасные, юные и, вместе с тем, блестящие виртуозы Дмитрий Таванец и Александра Зайцева, продебютировав на «Киев Музик Фесте», представили музыкальную палитру от ХVІІІ до ХХІ века.
В первом отделении слушатели (которых кстати было очень много для малого зала консерватории) смогли полностью вкусить прелесть классической и романтических сонат, наслушаться великолепных мелодий, любимых гармоний, отклонений и модуляций в наилучшем исполнении фортепианного дуэта.
Но надо сказать, что и второе отделение, программа которого сделала резкий переход в век ХХ, совершенно не разочаровала публику, а постепенно от номера к номеру подогрела ее и вывела к ритмическо-феерической кульминации. 
Музыканты, как истинные профессионалы, оказались на высоте несколько раз: виртуозно и вдумчиво исполнив не только классику, но и произведения композиторов ХХ (ХХІ) века. Какой вывод напрашивается?
Нет музыки неинтересной и сложной, есть музыка плохо исполненная.
Огромное спасибо всем!
Афонина Елена
Феєричний дебют фортепіанного дуету
Святковий фестивальний простір « КИЇВ МУЗИК ФЕСТу » традиційно продукує яскраві творчі озорення, даруючи шанувальникам музичного мистецтва нові відкриття.
Одним із спалахів його панорами став дебют блискучого фортепіанного дуету у складі Олександри Зайцевої та Дмитра Таванця. Концерт, програма якого пропонувала певну рафінованість у доборі творів, більшість із яких вперше виконувались в Україні, обумовив цілком закономірну зацікавленість не тільки поціновувачів фортепіанного мистецтва, а й широкого кола слухачів. Адже запропонована виконавцями програма маркувала два полюси з антології європейського піанізму – австро-німецький класицизм межі ХVІІІ - ХІХ століть з елементами народжуваного раннього романтизму та стилістичний плюралізм фортепіанної музики кінця ХХ – початку ХХІ століття.
Доволі широка жанрово-стилістична амплітуда ансамблевого фортепіанного репертуару вимагала від молодих музикантів не тільки бездоганної майстерності та професіоналізму, але й значною мірою виявляла інтелектуальний потенціал виконавців. Відтак, представлення такої програми – сміливий і відповідальний крок, на який зважилися талановиті піаністи.
Концерт не тільки не розчарував слухачів, а навіть перебільшив їх очікування. Адже дует продемонстрував блискучу майстерність ансамблевого виконання, тонке відчуття полярної стилістики та натхненність інтерпретації надзвичайно складних за технічними вимогами творів, що, в свою чергу, й визначило яскраву індивідуальність виконавської манери фортепіанного тандему О. Зайцевої та Д. Таванця.
Перший блок програми складали твори класичного спрямування, що вперше виконувались в Україні, представлені своєрідною історичною ретроспективою молодших сучасників Гайдна й Моцарта. Від фортепіанної Сонати ор.73 Я.Л. Дюссека ( 1760 – 1812 ), представника чеської школи, що, як відомо, передувала й багато в чому вплинула на формування традицій віденського класицизму, та Сонати ор.17 німецького композитора Г.Г. Гетца ( 1840 – 1876 ), в інтонаційному матеріалі якої відчутний вплив оперної естетики, до одного з найскладніших у фортепіанній літературі творів, знаного українськими слухачами, Grande Sonate Brilliante К. Черні ( 1791 – 1857 ), засновника європейського піанізму першої половини ХІХ століття. Ясність у філіруванні інтонаційно-тематичних побудов, блискуча віртуозність та досконала врівноваженість проведення фактурних пластів музичної тканини ефектно експонували вишуканий артистизм виконавської манери дуету молодих музикантів.
Сповнена дотепного гумору п’єса англійця Д. Пітса « Changes » ( перше виконання в Україні ), заснована на фактурному протиставленні партій фортепіанного дуету, певно, виконувала роль переключення, чи то зміни « стильової матриці » концертної програми.
Тож друга частина програми полонила слухачів феєричним спектром вишуканих образно - рел’єфних композицій із застосуванням багатої палітри композиторських технік і різноманітних звукозображальних прийомів музики ХХ століття. У доборі й послідовності запропонованих композицій простежувався певний драматургічний задум, принцип якого можна окреслити як бажання вибудувати по висхідній експресивні можливості ансамблевого фортепіанного музикування, що доволі переконливо знайшов втілення виконавцями.
Від інтелектуально – раціоналістичної холоднуватості додекафонних Багателей для фортепіано в чотири руки австрійця за походженням Е. Кшенека ( 1900 – 1991 ), через тонкі відчуття звукових імпульсів та кластерні нагромадження « Космогонії » для двох фортепіано ( перше виконання в Україні ) датчанина Г. Берга ( 1909 – 1989 ), жанрово – стильовий полілог відкрив обрії сучасного українського фортепіанного ансамблю.
Нетрадиційний за трактуванням жанру одночастинний Концерт для двох фортепіано Б. Синчалова презентував український ракурс концертної програми. А її беззаперечною кульмінацією стали два принципово контрастних за своїм характером і технікою твори, що, в свою чергу, цілком відповідало її загальному драматургічному задуму.
Заснована на засадах імпресіоністичної стилістики з об’ємністю майже стереофонічного заповнення простору та своєрідними « вслуховуваннями в обертональні відзвуки тиші » 
Баркарола для двох фортепіано І. Щербакова та « Прадавні гірські танці Верховини » для фортепіано в чотири руки Є. Станковича, сповнені магічного магнетизму нашарувань вигадливих ритмо - інтонаційних пластів не залишили байдужим жодного слухача в залі. Блискуча інтерпретація цих творів представила майже над’уявні можливості фортепіанного ансамблю, виявляючи його багатоаспектну оркестральність. А мінливий плин музичної тканини « І дзвону дивного звучання, і тріпотіння листя на вітру… » Г. Ляшенка став поетичною, сповненою проникливої інтонаційності, кодою концерту.
Серця вибагливої та водночас вдячної публіки полонили прекрасні творчі можливості фортепіанного дуету О. Зайцевої та Д. Таванця - аристократично вишукане відчуття стилю як у класиці, так і в сучасних творах, майстерне володіння різними типами піаністичної техніки, проникливе вслуховування виконавців у плетиво музичної матерії, відтворення багатобарвної палітри оркестрової тембральності на роялі, інтелігентно - інтелектуальне ставлення до інструменту.
І, певно, не випадково на біс музиканти подарували слухачам повторне виконання п’єси « Changes » Д. Пітса, адже зміни тривають, народжують нові ідеї, й талановитий дует обов’язково подарує слухачам, можливо не тільки киянам, нові несподівані проекти. Чекаємо на зустріч!
Ірина Рябцева ( Київ - Дніпропетровськ)
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com
Щоденник Фестивалю: день десятий і... останній
Вдалий дебют
У рамках КиївМузикФесту відбувся ще один дебют: деютував у якості фестивального колективу квінтет „Мажор Київ”. Ні, не подумайте, що то вийшли на сцену київські "мажори" з кола Черновецького – їх і в залі не було видно. На естраду піднялися п’ять молодих скромних людей, п’ять прекрасних музикантів: Сергій Череватенко, Ігор Бойчук (труба), Андрій Шкіль (валторна), Дмитро Сіберт (тромбон), Віктор Слупський (туба), який є, водночас, керівником ансамблю.
Розпочався виступ Квінтету „Фанфарами творення” американського композитора Пола Едвардса, які одразу задали дійсно мажорний тонус концерту.
Наступні три п’єси – „Маски” з сюїти знаного майстра музики для духових Левка Колодуба породили відчуття атмосфери карнавалу.
„Tuba mirum” Володимира Рунчака представила зразок авангардової музики, де втілена сакральна тематика католицької меси. Тричастинність твору була зорово посилена мізансценами: у середній частині музиканти розійшлися і грали по периметру зали (так званий „купол”), а затим знову зійшлися на сцені. Однак, думається, вдавання до звукових і зорових ефектів перевантажили твір, затьмаривши загальну концепцію духовної медитації.
Тричастинний Квінтет Яна Кутціра (Наідерланди) – цікавий концертний твір, де автор дав можливість кожному з виконавців виявити себе як у солюючій, так і в ансамблевій грі. Особливе враження справила друга частина – хорал, де всі інструмента злилися у монолітному органному звучанні.
П’ятичастинний „Вертеп” Марини Денисенко (з текстовими коментарями читця, а його рол виконав Віктор Слупський) вразили яскравими бароковими образами українського різдвяного дійства. Музика, пронизана мотивами народних різдвяних коляд і щедрівок, стала чудовою театралізованою сторінкою концерту.
„Безладний квінтет” Рольфа Уолліна (Норвегія) вразив оригінальною партитурою, розмаїтям ритмічних побудов, ефектами „звук-відзвук”, використанням різноманітних специфічних прийомів гри на духових (що не дивно, адже сам автор теж духовик).
У концерті прозвучали також два твори відомого українського композитора Олександра Канерштейна. Свого часу композитор за власним бажанням подарував керівнику Ансамблю В.Слупському (тоді викладачу музучилища ім. Р.Глієра) п’єсу „На пам’ять”. Хто міг подумати, що прем’єра твору О.Канерштейна відбудеться тільки зараз і викличе у слухачів образ і спогади про митця, який так раптово пішов з життя, полишивши багато незавершених планів. Закінчився концерт виконанням його ж наспівного „Ліричного ескізу”, де так органічно переплелися академізм і популярний стиль музикування.
Дебют виявився вдалим. Вітаємо музикантів і зичимо їм нових концертних програм!
Валентина Кузик
Закриття Фестивалю. Симфонічні прем”єри
Достойним, вагомим, яскравим симфонічним акордом завершилася багатопланова партитура ХХ Міжнародного фестивалю “Київ Музик Фест” у Колонному залі імені М.В.Лисенка Національної філармонії України.
Поряд з іменем живого класика Мирослава Скорика у програмі були представлені вельми яскраві імена сучасної української музики, про яких, не виключено, з часом також почнуть говорити як про класиків. А поки вони впевнено посуваються у цьому напрямку. 
Принаймні Святослав Луньов (прозвучав твір “Trias” для фортепіано та симфонічного оркестру) та Ігор Щербаков ( “Пісні азалій” на вірші Кіма Соволя для сопрано та симфонічного оркестру). В мистецтві, як відомо, немає поняття “прогрес”, але є процес нарощування майстерності і концептуальної значущості. Саме це притаманне пошукам згаданих композиторів, хоча вони абсолютно різні в своїх творчих позиціях. Публіці явно сподобалася динамічна лінія вбік бурхливої емоційності і відкритого почуття в музиці Ігоря Щербакова і вивірена до найменших деталей мінімалістська концепція захоплюючого музичного простору в творі Святослава Луньова.
Певні драматургічні прорахунки є у Симфонії № 2 Богдани Фроляк, однак вони губляться у гранично напруженому, апокаліптичному біополі її музики, яка здатна владно вплинути на слухача навіть на фізичному рівні.
Комусь сподобалась, а більшість не зрозуміли красиву вторинність твору Вікторії Польової, в якому можна віднайти багато впливів – від Малера до Сільвестрова (хоча, в принципі, зовсім непогані об”єкти для наслідування). 
Завершився концерт “Баладою про Дніпро” Мирослава Скорика (за Гоголем) для голосу та симфонічного оркестру. Образна яскравість і визначеність, соковита оркестрова партитура, мелодично розвинена вокальна партія, відверта спрямованість на широку слухацьку аудиторію ще раз підтвердили демократичність музи метра, його впевненість у тому, що мета митця – бути зрозумілим. Як у тому відомому фільмі:
“Щастя – це коли тебе розуміють.” А хіба ні?
В.П.
Віра КУЛЬОВА. Панорама української музики
Пропонуємо слухачам долучатися до нашого Щоденника
й висловлювати свої враження від почутого на Фестивалі!
E-mail:
ucomposeru@svitonline.com
ucomposer@voliacable.com