Віра КУЛЬОВА

 

Повернення музичного раритету

Саме раритетом можна назвати рукопис Концерту № 2 для фортепіано з оркестром Левка Ревуцького, який під час ювілейного ХХ «КиївМузикФесту» повернувся до Києва.

Привіз його відомий російський піаніст Олександр Ваулін, який уже понад двадцять років живе в Данії. Подарував авторський рукопис твору, який вважався втраченим, данський композитор Ілля Берг. Його супровідний лист у перекладі з данської мови вважаю за потрібне навести повністю.

«Коли мій батько Ервін Берг, отримав місце викладача вокалу в Київській консерваторії, він познайомився з українським композитором Левком Ревуцьким, який на той час викладав у консерваторії. Саме Ревуцький рекомендував моєму батькові російсько-німецьку піаністку Лотт Шлезінгер (теж викладачку консерваторії) для занять зі мною. Незадовго до того, коли ми 1937 року залишили Київ, Ревуцький передав моєму батькові оригінал рукопису партитури свого Другого фортепіанного концерту для виконання на Заході. Оскільки моєму батькові не вдалося домогтися виконання Концерту в Данії, він передав партитуру мені. На жаль, і мені не вдалося домогтися виконання Концерту. Протягом багатьох років партитура зберігалася у мене. Я запропонував моєму другові піаністу Вауліну передати партитуру в Київ, де вона, на моє переконання, має зберігатися». 

З Олександром Вауліним я познайомилася під час фестивальних урочистостей. Маестро, попри втому після сольного концерту в Національній музичній академії імені Петра Чайковського, люб’язно згодився на розмову. 

Народився у Москві. Закінчив Московську спеціальну середню школу імені Гнєсіних та Московську державну консерваторію. Десять років працював у Москонцерті, виступав із сольними та камерними концертами в різних містах Радянського Союзу. Викладав фортепіано, працював концертмейстером з вокалістами, відповідальним редактором фортепіанного репертуару видавництва «Музика». Здавалося, гріх було скаржитися на кар’єру, але… Олександр замислив емігрувати.

– Набридло думати одне, говорити протилежне, а робити й зовсім по-іншому, – сказав Олександр Миколайович, коли поцікавилася, чому такий успішний артист вирішив покинути кордони країни, «где так вольно дышит человек». – Набридли постійні втручання в репертуар з ідеологічних мотивів, диктат у виборі програми концертів. Хотілося бути вільним, грати те, що подобається, але водночас і страшно було кидати Москву. Довго думав, куди податися, й зупинився на Данії, там жили родичі. Потайки, щоб ніхто не запідозрив у «зраді Батьківщини», «зловорожих намірах», почав вивчати данську мову…

Зважився Олександр на переїзд 1987 року, в часи так званої «перестройки». Першим пунктом на шляху до Данії стала Австрія. У Відні росіянин давав концерти, заприязнився зі знаменитим Паулем Бадурою-Скодою, брав у професора майстер-класи. 

З 1989 живе в Данії. Там він – відомий педагог і вокальний концертмейстер, викладач Королівської консерваторії в Копенгагені та низки музичних і оперних шкіл Данії, Італії, Люксембургу, Фінляндії, Чехії, ЮАР. Редактор фортепіанної музики у видавництвах «Samfundet» та «Sheet Music Now A/S». Член правління Данського товариства російської музики в Копенгагені. Виступає з концертами – як сольними, так і з провідними музикантами. Записав десять дисків.Часто гастролює. Колишнього москвича добре знають у Австрії, Угорщині, Ісландії, Люксембурзі, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швеції, США, ЮАР, на Мальті, в Росії, а віднедавна – і в Україні.

– Досі прагнув якомога більше ознайомити данських меломанів із шедеврами російських композиторів, а віднині пропагуватиму музичну культуру України – сучасну й класичну, – ділиться планами пан Ваулін. – Подобаються твори Валентина Сильвестрова. Його п’ять п’єс я виконав у концерті-прелюдії до фестивалю «Музичні діалоги: Україна-Росія» разом із сонатою росіянина Сергія Слонімського. Це дуже різні твори – кіч-музика, мелодійна, елегійна, й експресія, перепади темпу й настрою. Написані з невеликим проміжком у часі: соната – в 1962-му, а п’єси в 1972-му. З цією програмою через місяць поїду в Чехію.

А ще розпочав роботу над сонатою Бориса Лятошинського, учителя Сильвестрова. Обіцяють також вислати ноти його сонати «Відображення». Сподіваюся створити українську програму. Ваша країна мені близька. Маю українські корені. Моя мама походить з Кам’янця-Подільського, а родичі жили у Львові, Миколаєві. У Києві я малим гостював у тітки, досі в пам’яті квартира на Михайлівській вулиці, Володимирська гірка, дніпровська далечінь, каштани, фонтан на тодішній площі Куйбишева. Щоправда, доля розкидала рідню світами. Америка, Німеччина, Ізраїль, Данія… У Києві залишилася тільки племінниця. Так що ми, можна сказати, земляки.

З Україною Олександр Ваулін співпрацює вже кілька років. Бере участь у заснованій в Києві Міжнародній асоціації «Мистецтво та освіта ХХI століття», яка проводить конкурси, семінари, майстер-класи в багатьох країнах Європи.

Якось Олександр Миколайович розповів данському другові Іллі Бергу, що збирається до Києва. Старенький розчулився й витяг із полиці старовинний рукопис Другого концерту Левка Ревуцького, як уже відомо із супровідного листа, колись подарований його татові Ервіну Бергу, котрий у 1935 – 1937 роках викладав вокал у київській консерваторії. А очолював тоді це ВНЗ Левко Ревуцький. Либонь, ректор і педагог симпатизували один одному, якщо українець презентував іноземцеві свій твір. Не забуваймо: на дворі був страшний 1937-й, і не за таку «провину» можна було загриміти до «білих ведмедів» з тавром ворога народу. Зважився, мабуть, прагнув будь-якою ціною вивести своє дітище за непроникні кам’яні мури «вільної і незалежної України».

Ілля Берг пам’ятає київський період життя родини, та Олександр Миколайович ще не встиг розпитати його про це детальніше. Скажімо, як їхня родина потрапила в Україну і як її залишила? На його думку, пан Ілля має розповісти про це в книжці спогадів. Він її давно пише. Згадує Росію, Твер, де народилася його мати. Чоловікові є що згадати – позаду 82 роки життя, насиченого різноманітними подіями. Батько був вокалістом і педагогом, а дід – Рудольф Берг – композитором. Тримав салон у Берліні, який відвідували знамениті музиканти, співаки, композитори. Пам’ятає, як маленьким сидів на колінах у Рахманінова. Є сподівання, що й київський період знайде відображення у мемуарах. Адже мав тоді вісім років, і музикою почав займатися в Києві. Жили вони на Брест-Литовському проспекті, в районі тодішнього Євбазу. Залишилося фото тих часів: особистий «Форд» Бергів обступила киїська дітлашня.

Так ось, лежав рукопис Левка Ревуцького у зібранні данця, доки трапилася оказія... Микола Олександрович навіть не очікував, що довколо подарунка виникне такий ажіотаж.

Секретар Національної Спілки композиторів України Леся Олійник розповіла, що понад рік тому Ваулін привіз конверт із презентом у Ворзель, на чергове заняття Міжнародної музичної школи. Передав його викладачці фортепіано Національної музичної академії професорові Ользі Ліфоренко.

Коли ближче ознайомилися з раритетом, то з’ясувалося: маємо безцінний авторський варіант Другого концерту, втраченого в 1945 році. (До слова, Перший концерт загубився також.) Коли після визволення України поїзд повертався до Києва з Ташкента, де консерваторія перебувала в евакуації, у районі Дарниці налетіли фашистські літаки. Бомба влучила у вагон з документами, де був і Другий концерт Ревуцького. Хвалити Бога, залишився архів Радіокомпанії, в якому композитор відшукав фрагменти втраченого твору й відновив його. Цікаво, що над його створенням Левко Миколайович працював від 1927 до 1934 року, тобто сім літ, а на реставрацію витратив стільки само – від 1957-го до 1964-го.

– Це надзвичайна подія, що в Україну повернувся авторський варіант Другого концерту, – сказала на прес-конференції музикознавець і дослідник творчої спадщини Левка Ревуцького Валентина Кузик. – Концерт складається з чотирьох частин, 180 сторінок нот, написаних рукою композитора. Цікаво порівняти другий і перший варіанти. До війни концерт виконували у Києві, Москві й Ленінграді. А втім, композитора лаяли за формалізм, бо використовував джазові мотиви. Справжній же фурор був у Львові, коли після приєднання Західної України Ревуцький побував там. Йому несли кошики квітів, чим дуже зворушили. До слова, саме за Другий концерт для фортепіано й симфонічного оркестру, відновлений і присвячений своєму вчителеві, Миколі Лисенку, Лев Миколайович у 1966 році отримав Премію імені Тараса Шевченка.  

Леся Олійник повідомила, що долю рукопису, який є національним надбанням України і потребує спеціальних умов зберігання, буде вирішено по закінченню Фестивалю.

Отож на вечорі «In Memoria», присвяченому пам’яті Левка Ревуцького, Івана Карабиця та Віталія Губаренка, безцінний скарб української музичної спадщини був переданий співголові Національної Спілки композиторів України Мирославу Скорику. Знаменно, що ця визначна подія відбулася в ювілейний рік – 120-ліття від дня народження Левка Ревуцького.



      

                                         ЩОДЕННИК ФЕСТИВАЛЮ