75 РОКІВ ЛЕОНІДУ ГРАБОВСЬКОМУ
4 лютого 2010 року в Концертній залі Національної Спілки композиторів України з великим успіхом відбувся авторський концерт визначного композитора сучасності, українця, що мешкає за кордоном - Леоніда ГРАБОВСЬКОГО.
Програма концерту з нагоди 75-річчя автора складалася з камерних творів найважливіших періодів творчості композитора - від 1959 року (рік закінчення Київської консерваторії) – до 1988 (наприкінці «Московського періоду» композитора).
Леонід Грабовський в своїй творчості послідовно реалізує принципи “системної композиції”. Усією своєю діяльністю демонструє глибоку зацікавленість новітніми концепціями музичної творчості XX сторіччя, не припиняючи вивчення принципів музичної композиції та естетики музики доби середньовіччя та бароко.
На шляху пошуку власного методу композиції в ранній період творчості опирався на полігармонічні та поліритмічні побудови музичної мови в дусі Прокоф’єва, Бартока, Стравінського, сонористичну концепцію композиторів “польської школи”, стохастичний метод композиції Яніса Ксенакіса. У середині 70 - их розробив власний метод алгоритмічної композиції, що базується на використанні математичної теорії “множин випадкових чисел”, адаптованої композитором для створення звуковисотних та ритмічних елементів музичної мови. Автор більш ніж сорока оркестрових, камерно- вокальних, камерно-інструментальних, хорових творів, камерних опер. Одна з найяскравіших особистостей українського музичного мистецтва XX ст.
… Я вирішив, не відкидаючи жодного з надбань минулої доби, з одного боку, якомога ширше охопити
перспективу світобачення – власного і моїх сучасників та однодумців. З іншого – перебувати у сфері
внутрішнього, духовного змісту українського етносу…
.. мої розрахунки допомагають мені краще чути те, що я хочу скласти. Нові методи дають набагато
більше простору для того, щоб музика продовжувала бути природною…
Л. Грабовський
З переднього слова до концерту композитора Алли ЗАГАЙКЕВИЧ:
. . . . . .
1977 – це рік написання найвідомішого (в світі) твору українського композитора авангардного напрямку Леоніда Грабовського..
2010 – це рік його першого виконання в Україні..
33 роки. Гарне число… Але досить про числа, хоча саме ця абстрактна матерія - ЧИСЛО – стала основою творчого методу
композитора… І з ними у нього часами все складалося набагато вдаліше ніж з “світом реальності”…
Concerto misterioso – твір, що парадаксольно поєднує “алгоритмічну природу” того напрямку, який через 30 років у світі буде називатися algorithmic composition, computer aided composition, і поруч з електронним синтезом звуку стане основою багатошаровго поняття electronic music… і український фольклор! Адже основою комбінаторних утворень мережива мелодичних ліній concerto став матеріал фольклорного збірника “Пісні Явдохи Зуїхи”.
Ще один парадокс цього твору, є те, що “фольклорний мелос” в результаті алгоритмічних перетворень набув ознак музики того напрямку, що у 80-тих отримає назву new complexity. А ви чули в Києві музику Brian erneyhough?...
Диригент Київської камерати Валерій Матюхін ще у 60-тих у часи розквіту “українського авангарду” у якості піаніста долучився до виконань “того” Сільвестрова (і “цього” Грабовського), і насправді, знає ціну цій музиці. Що спонукало його саме зараз – в час особливо “заспокійливого”, перважно майже “колискового” репертуару у порівнянні з жорстким авангардовим “саундом” взятися за виконання цілого авторського концерту Леоніда Грабовського – сказати важко. 75-ти річчя з дня народження – формальний привід, але число – виразне!
. . . . .
(Алла Загайкевич)
Програма авторського концерту
Національний ансамбль солістів
Київська камерата
Художній керівник та диригент -
народний артист України,
лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Валерій Матюхін
«Маленька камерна музика No.1» для 15-ти сольних струнних (1966)
«Пастелі» на вірші П. Тичини для жіночого голосу та 4 струнних інструментів (1964, нова версія: 1975)
Тамара Ходакова (сопрано)
«Соната» для скрипки соло op.8 (1959)
Богдана Півненко (скрипка)
Дві п'єси («Медитація», «Патетичний речитатив») для струнного оркестру (1972)
«Fur Elise - Zur Erinnerung» для фортепіано (1988)
Дмитро Таванець (фортепіано)
«Concerto Misterioso» (пам'яті Катерини Білокур) для 9-ти інструментів (1977)*
«Когда», інтродукція та дев'ять мініатюр на тексти В.Хлєбнікова для мецо-сопрано, скрипки (також альта), кларнета, фортепіано з додатковою перкусією (1987)
Людмила Войнаровська (мецо-сопрано)
*перше виконання в Україні
Анотації до творів
«Маленька камерна музика No.1» для 15-ти сольних струнних (1966)
(Арпеджіо, Розряди, Хорал та Рітурнелі)
Маленька камерна музика написана на прохання скрипаля та диригента Антона Шароєва, засновника Києвського камерного оркестру. Твір загалом сонористичного напямку демонструє спосіб роботи з звуковисотною серією, що наскрізно використовується у всіх чотирьох частинах твору в різних фактурних реалізаціях, де ритмо-метрична організація стає головним організатором кожної «полі-фактурної» варіації.
«Пастелі» на вірші П. Тичини для жіночого голосу та 4 струнних інструментів
(1964, нова версія: 1975)
Твір періоду «сонористичної концепції з обмеженною алеаторикою ритму», що поширюється не тільки на використання інструментів, але й на використанням голосу в партитурі твору. Власне тут прослуховується весь спектр вокальних та розмовних прийомів використання голосу композиторами XX сторіччя «від Шенберга до Беріо». Особливо сприяла цьому поезія Павла Тичини, де фонізм вірша провокував композитора до пошуків природніх темброво-фактурних відповідників. Наприклад, сонорна «інтеграція» поезії та музики, коли композитор поєднує виразне «ззззз» («залізний день») з
прийомом sul ponticello у струнних.
Перше виконання твору відбулося в Москві 1982 році. Сопрано – Лідія Давидова.
«Соната» для скрипки соло op.8 (1959)
За означенням композитора є «молодечим твором», створеним одразу після закінчення консерваторії. В цьому До-мажорному неокласичному тричастинному сонатному циклі автор демонструє яскраве захоплення музикою С. Прокоф'єва, аж до цитатого використання заключного гамоподібного пасажу скрипки з другої частини його Першої сонати для скрипки та фортепіано.
Перше та єдине виконання твору відбулося у 1967 році у Києві на випускному екзвмені учня Антона Шароєва - скрипаля Марата Дикермана.
Дві п'єси («Медитація», «Патетичний речитатив») для струнного оркестру (1972)
Мелодичні додекафонні мініатюри, присвячені пам’яті батьків композитора («Медитація» - пам'яті мами, «Патетичний речитатив» - пам'яті батька). Написані для Київського камерного оркестру на замовлення Антона Шароєва.
«Fur Elise - Zur Erinnerung» для фортепіано (1988)
„Твір „Елізі на пам’ять” був написаний на замовлення американської піаністки Елісси Штутц. Моєю метою було створення ліричної п’єси, яка грається на клавішному інструменті і чомусь відсилає до настроїв та ідіом Шумана, Форе і Дебюссі. Тут застосована техніка контрольованих випадкових процесів, яка використовує полімодальні шкали як джерело звуковисотності і детально розробленої
павутиниполіритму”. (Л. Грабовський)
«Concerto Misterioso» (пам'яті Катерини Білокур) для 9-ти інструментів (1977)*
“Я його вважаю найоригінальнішим і за задумом, і за змістом, найбагатшим за виражальними засобами, і водночас досить нескладним для безпосереднього сприйняття…» (Л. Грабовський)
Концепція алгоритмічної композиції найпослідовніше проявилася саме в цьому творі
композитора. Ідея комбінування мелосу україньких народних пісень (композитор використовує академічне видання “Пісні Явдохи Зуїхи”) втілилась в розробку системи алгоритмів поєднання фольклорних звуковисотних мікромотивів з окремо генерованими ритмічними серіями. Конструктивний набір ритмічних формул настільки масштабний, що дає можливість відтворити на якісно новому рівні специфічну автентичну ритмічну мінливість фольклорних першоджерел. Система алгоритмів не
тільки поєднаннує ритмічні та звуковисотні серії твору, але й визначає його тембро-фактурну будову.
У творі використані усі можливості контрапунктичних поєднань інструментальних ліній: гетерофонія, неіматаційні контрапункти, імітаційна поліфонія у вигляді ізоритмічних та ізометричних канонів. Водночас фактура твору відзначається прозорістю та чіткістю. Складність ритмо-метричної будови твору наближає його до зразків музики “new complexity”.
«Когда», інтродукція та дев'ять мініатюр на тексти В.Хлєбнікова для мецо-сопрано, скрипки (також альта), кларнета, фортепіано з додатковою перкусією (1987)
В. Хлєбніков належить до улюблених поетів композитора і в цьому творі композитор намагався максимально «визвучити» фоно-поетичні відкриття поета. Тому роботі над твором передував структурний аналіз фонетики віршів. Загалом сонористична партитура «Когда» включає в себе елементи тональної, модальної, алеаторичної музичних мов. Камерний інструментальний склад в творі набирає ознак «мікро-оркестру» за рахунок включення маленької перкусії та розширеного спектру використання інструментальних та вокальних прийомів.
Твір написано на замовлення американського «Continuum Ensemble» (Нью-Йорк).
Коротка біографічна довідка
Народився у 1935 році в Києві в сім’ї музикантів (батька, скрипаля оркестру Оперного театру було репресовано у 1937 році). Під час навчання на економічному факультеті Київського університету (1951-1956) почав вивчати фортепіано і музичну теорію. У 1954 р. вступив до Київської консерваторії в клас композиції Л.Ревуцького, потім перевівся до Б.Лятошинського, під керівництвом якого закінчив навчання у 1959 році (у 1966-1969 рр.викладав теорію та композицію в Київській консерваторії).
Його дипломною роботою були Чотири українські пісні для хору з оркестром. Цей твір зайняв перше місце на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів, привернувши увагу і компліменти Д.Шостаковича. Завершивши своє базове навчання, продовжував відвідувати клас Лятошинського.
Там в 1957-1959 рр. Л.ГРАБОВСЬКИЙ познайомися з В.Годзяцьким та В.Сильвестровим, пізніше з В.Загорцевим та литовцем О.Балакаускасом – членами авангардного гуртку київських композиторів, які, продовжуючи традиції Стравінського та Бартока, поєднали їх з традиціями Шенберга. Вони опиралися на техніку постсеріалізму, а також на творчість Вареза, Ксенакіса, Лютославського та польської післявоєнної авангардової музики. Дисонантні контрапункти, політональні акордові комплекси і поліритмічні комбінації були характерною особливістю музики авангардного гуртка в той час.
Після завершення двох камерних опер ("Ведмідь" та "Заручини") за ранніми бурлескними водевілями Чехова ГРАБОВСЬКИЙ раптово зламав цей стиль, звернувшись до серійної техніки у вокальних та інструментальних творах, що написані в афористичній манері поствеберніанства з алеаторичною ритмікою, елементами просторової нотації Л. Беріо і комбінаціями незвичних тембрів.
Хоча музика Л.ГРАБОВСЬКОГО нечасто виконувалася в Радянському Союзі, вона перейшла за його межі, здобувши визнання на фестивалі "Варшавська осінь". На цьому фестивалі у 1970р. відомий британський авангардовий піаніст Джон Тайлбарі виконав Гомеоморфію ІІ. В 1971р. мелодрама Грабовського "La mer" ("Море") за поемою Сент Джона Перса (1964-1970) була виконана під час музичних тижнів Gaudeamus в Роттердамі (Голландія).
Гомеоморфії І – ІІІ відображають еволюцію його власного методу алгоритмічної композиції з використанням випадкових чисел. Цей метод у повній мірі втілений у Concerto misterioso (1977).
Л.ГРАБОВСЬКИЙ знайшов блискучого виконавця і пропагандиста власної музики та музики інших київських композиторів в особі Вірка Балея – американського композитора, диригента, піаніста і музикознавця (виходця з України), який, будучи засновником та керівником Невадського симфонічного оркестру в Лас-Вегасі, виконав багато світових прем’єр творів ГРАБОВСЬКОГО.
В 1981р. ГРАБОВСЬКИЙ переїхав до Москви, приєднавшись до редакторської колегії журналу "Советская музыка". У 1990р. на запрошення українського музичного товариства у США ГРАБОВСЬКИЙ їде до Америки, де були виконані декілька його творів. Серед них – ретроспектива творів автора 1992 року в Лінкольн-центрі в Нью-Йорку. В 1990-1994 роках був "композитором в резиденції" Українського інституту в Америці у Нью-Йорку.
Загалом діяльність композитора в Америці включає вивчення комп'ютерних технологій в музиці, замовлення та виконання нових творів, особливо створених для Continuum Ensemble, виступи з лекціями про сучасну українську музику в провідних універсітетах країни.
В Америці вийшли записи Л.ГРАБОВСЬКОГО на компакт-дисках. В Україні музика ГРАБОВСЬКОГО знайшла своїх виконавців, що активно пропагують творчий доробок композитора: піаністи Юрій Глущенко, Євген Громов, диригенти Петро Товстуха, Володимир Рунчак, ансамбль сучасної музики “Кластер” (Львів).
Відгуки в пресі:
Ще про композитора:
1. Загайкевич А. “Concerto misterioso” Леоніда Грабовського: крізь мінливості відображень // Українське музикознавство №28, Київ, 1998
2. Загайкевич А. Апостол українського авангарду// Музика, №6/2005
3. Пясковський І. Неоготичні риси в творчості Леоніда Грабовського //Старовинна музика: сучасний погляд, науковий вісник НМАУ 41, Київ,
5. www.ut.net.ua/art/169/0/2712/
