ПРЕСА ФЕСТИВАЛЮ "КИЇВ-МУЗИК-ФЕСТ-2008"

Світлана СВІРІДОВА
музикознавець

МОЦАРТ ЧИ КАТТАН?

Кожен рік з приходом осені кияни та гості міста мають нагоду долучитися до свята музики, яке дарує щорічний міжнародний фестиваль «Київ Музик Фест». Протягом тижня можна відвідати безліч концертів, послухати велику кількість композицій, у тому числі (і це головне) – прем′єрних, і відчути себе свідком «народження» нового твору.

Цьогорічний, XIX «Фест» обіцяв бути дуже насиченим і цікавим, – кожен концерт, виходячи з рекламного буклету, був старанно розробленим музичним проектом, і навіть мав свою назву. Ще на прес-конференції, за кілька днів до відкриття фестивалю, організатори наголосили про найбільш масштабні з них. Серед заявлених таким чином проектів значився концерт під доволі незрозумілою назвою «Реквієм2-Моцарт». Звичайно, ті, хто не залишається в стороні від усього нового в музичному просторі, не могли не зацікавитись подібним заходом, задаючи самі собі питання: що ж це має бути? 

…У програмці «Музик Феста», поруч із загадковою назвою, бачимо прізвище швейцарського композитора Франсуа Каттана – безпосереднього творця цього незрозумілого за жанром твору. Автор приїхав на українську прем′єру (разом з ним прибув камерний ансамбль солістів-співаків «Ensemble jeune opera compagnie»), щоб власноруч продиригувати виконанням у творчому співтоваристві з Ніколя Фаріном. 

Відбувалося таке, не побоїмося сказати, видовище у Колонному залі імені М.В.Лисенка Національної філармонії України. Увагу глядачів одразу захопила величезна кількість виконавців на сцені: Ансамбль класичної музики імені Б.М.Лятошинського, Симфонічний оркестр Національної філармонії та два ансамблі співаків (швейцарський та наш – український), розташованих обабіч диригента Ніколя Фаріна (сам композитор диригував ансамблем зі Швейцарії). Та чи завжди музика, що звучить зі сцени, відповідає масштабності задуманого? 

Франсуа Каттан вирішив ознайомити українську публіку зі своїм, новим прочитанням безсмертного «Реквієма» – творіння геніального класика XVIII століття Вольфганга Амадея Моцарта. Впродовж більш ніж години швейцарський «геній» знущався над найпотаємнішими сторінками світової музики. Він, у буквальному сенсі, позліплював окремі фрагменти «Реквієму» Моцарта із власними епізодами, змішавши при цьому абсолютно різні стилі і манери письма: в класичну, суто духовну, стриману музику австрійського композитора врізалися пронизливі різкі звучання сучасних дисонансних побудов. Музичні «обривки», залишені від моцартовського шедевру, виконувані за участю українських солістів (Лілія Гревцова, Наталія Кисла, Сергій Бортник, Дмитро Агєєв), сприймались як чудернацьке відлуння геніальної, приємної для наших вух музики, що насильно перебивалася жахливими, дисгармонійними (але такими властивими нашому знервованому часу) репліками швейцарського ансамблю (Ребекка Окенден, Джекі Кахне, Ніколас Бочо, Олександр Дьяков) на текст поезії англійської поетеси XIX сторіччя Емілії Дікінсон. Мало того, «Ensemble» відзначився «відмінним» виконанням: окрім фальшивих інтонацій було виразно чути, як солісти співали в різнобій, відстаючи від заданого темпу.  

Впродовж усього концерту в голові пульсувала одна-єдина думка: як можна було витворити таке з музикою австрійського класика? Кого ми слухаємо – Моцарта, Каттана чи транскрипцію «Реквієма», зроблену останнім? І взагалі, хто дає право змінювати або дописувати хоча б одну ноту в творі такого високого рівня?
Найжахливішим здалося те, що в програмці було зазначено: «Реквієм» Моцарта – це колективний твір (!!???). Безперечно, всім відомо, що композитор не встиг закінчити свій останній твір у зв′язку із передчасною смертю, і «Реквієм» дописав його учень Франц Ксавер Зюсмайр – за нотними ескізами, залишеними великим музикантом, максимально відтворивши стиль і почерк свого Вчителя. Але це не дає підставу називати останній твір Моцарта «колективним» (у крайньому разі, до прем’єри, що відбулася на «Музик Фесті»J)))


  …Закінчившись ні на чому, композиція Моцарта–Каттана все ж викликала в залі бурхливий струм оплесків. Але питання так і залишилося відкритим: чи варто підіймати руку на подібні шедеври світової музики, яким являється «Реквієм» геніального класика?